Чорна кам’яниця

Ренесансна перлина площі Ринок із загадковим чорним фасадом Чорна кам’яниця (кам’яниця Анчевських) — житловий будинок № 4 на площі Ринок, один з найкращих зразків львівської ренесансної архітектури й одна з візитівок міста. Темний, майже чорний фасад із пісковику різко вирізняє її серед барвистих сусідніх кам’яниць, а щільний різьблений декор робить будівлю унікальною пам’яткою, якій, за оцінкою фахівців, немає аналогів не лише у Львові, а й у Європі. Нині тут працює Львівський історичний музей.

Історія будівництва

Кам’яницю звели у 1588–1589 роках у стилі пізнього ренесансу; до неї на цьому місці стояли дерев’яні будинки, знищені пожежами початку XVI століття. Достовірне авторство не встановлено: припускають участь Петра Барбона, а згодом Павла Римлянина; історик Владислав Лозинський помилково приписував будівлю Петрові Красовському. З 1596 року власником став фармацевт Ян Лоренцович, який надбудував третій поверх і відкрив тут одну з перших аптек міста. У 1645 році кам’яниця перейшла до лавника Мартина Анчевського, який оздобив фасад скульптурою; четвертий поверх додали 1884 року.

Загадка чорного кольору

Після спорудження кам’яниця мала звичайний сірий колір місцевого пісковику. Провідна версія науковців: свинцеві білила, якими ґрунтували фасад для поліхромії, окиснилися під дією повітря, світла й опадів і потемніли, а поточні ремонти підтримували цей колір. Побутують і легенди — про втирання у фасад соку зі шкірок зелених горіхів або про закопчення каменю сажею від багаторічного опалення дровами й вугіллям (цю теорію провідні архітектори не визнають). Під час реставрації 1990-х кам’яницю фактично пофарбували в чорний, щоб зберегти впізнаваний образ.

Декор і деталі

Увесь фасад укритий характерним для ренесансу «діамантовим» рустом — камінь оброблено, наче коштовність; на відміну від інших будинків, де руст зменшувався догори, тут він однаковий по всій висоті. Серед скульптур — постаті святих (зокрема святий Мартин, що ділиться плащем із жебраком, — покровитель одного з власників-лікарів), маскарони й рослинні орнаменти. Біля входу збереглася навмисне вузька й незручна лавиця, на якій колись сидів сторож, щоб не заснути.

Музей

1926 року будівлю викупило місто й влаштувало в ній Музей історії Львова. Експозиція на трьох поверхах представляє майже 800-літню історію міста: символічні ключі від Львова, печатки магістрату, інавгураційні ланцюги мера, портрети очільників, макет княжого Львова й ренесансної ратуші. У 2019 році на першому поверсі й у дворику облаштували Лапідарій — зібрання різьблених кам’яних фрагментів, епітафій і скульптур зі старих, переважно втрачених споруд міста.

Джерела: Вікіпедія, lhm.lviv.ua, openlviv.com, drukarnia.com.ua, lviv.travel.