Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла УГКЦ

Люблю Гарнізонний храм не лише за його красу, а й за атмосферу. Це одне з тих місць у Львові, куди хочеться заходити навіть без конкретної причини.

І якщо пощастить, можете потрапити на концерт. Час від часу тут проводять безкоштовні концерти, і слухати живу музику в такому просторі — це окреме задоволення. Якщо будете у Львові, дуже раджу стежити за анонсами й, якщо буде можливість, обов’язково завітати.

Це перша барокова споруда Львова, будувати почали ще у 1610 році монахи-єзуїти. Зразком був римський костел Іль Джезу, тому фасад такий характерний. Всередині величезний простір, фрески братів Екштайнів з Моравії, дерев’яна різьба, статуї святих. Історія у храму непроста — після ліквідації ордену єзуїтів у 1773-му австрійці зробили тут гарнізонний костел для військових, за союзу взагалі був книжковий склад. Тільки у 2011-му освятили як Гарнізонний, і відтоді потроху реставрують — фрески вівтарної частини відновили у 2017-2021 роках.

Заходити можна щодня з 7 до 22, вхід вільний. Атмосфера всередині особлива, а якщо є час — обов’язково спустіться ще й у підземелля.

Один із найсильніших за атмосферою храмів Львова. Гарнізонний храм — це не лише архітектурна пам’ятка, а місце глибокої тиші, пам’яті й внутрішньої сили.

Будівля вражає своєю величною бароковою архітектурою, високими склепіннями та простором, який ніби піднімає думки вгору. Усередині — стримано, але дуже змістовно: ікони, меморіальні елементи, присвячені військовим, створюють особливу атмосферу шани й вдячності.

Це діючий храм Української греко-католицької церкви, який став важливим духовним осередком для військових і їхніх родин. Тут відчувається глибина часу і сучасність одночасно — місце, де переплітаються історія, віра та реальність сьогодення.

Попри центральне розташування, всередині панує спокій і зосередженість. Хочеться затриматися довше, запалити свічку, подумати про важливе.

Плюси:

* сильна духовна атмосфера;
* красива та велична архітектура;
* історичне й сучасне значення;
* розташування в центрі міста.

Висновок:
Гарнізонний храм — це місце, яке відчувається серцем. Тут не просто красиво — тут глибоко, щиро й по-справжньому ⛪🇺🇦✨

Тут добре для Душі. Коли заходжу сюди, то завжди важко звідси йти, бо хочеться тут побути ще хоч трішки.

Це просто щось. Я не релігійна людина але це дуже градіозно і варто уваги. Фотографувати не можна, по знаках, та як я розумію якщо без звуку та без спалаху, не зважаючи прихожанам то нічого. Здивували туристичні групи, де гід досить голосно щось розповідала, як на мене мала б це озвучити ззовні та заходити тихо та з повагою, все ж таки це храм а не ще одне туристичне місце

6 грудня - річниця, як колишній костел єзуїтів став гарнізонним храмом.

Єзуїти, утвердившись у Львові, у 1610 розпочали будівництво свого храму.

Італійський будівничий Джакомо Бріано, щойно прибувши з Італії, привіз новий стиль - бароко.

Завершений у 1630 костел єзуїтів став чи не найпершим храмом на східноєвропейських теренах у стилі раннього бароко. За зразок Бріано взяв римський костел Іль Джезу.

Костел став для єзуїтів третім у Речі Посполитій та найбільшим храмом у Львові, він може вмістити п’ять тисяч вірних.

У нішах головного фасаду – фігури єзуїтських святих.
У костелі знаходиться безліч таблиць з епітафіями та надгробки, серед яких надгробок оборонця Львова від татар Станіслава Яблоновського та родини Дідушицьких.

Хрест розп'яття вирізаний із особливої темної породи дерева. В радянський час Христа навіть хотіли вивезти в петербурзький Ермітаж!
Під костелом- підземний лабіринт.

В інтер’єрі храму багато творів декоративного живопису та скульптури 18-19ст.

Від 1773 єзуїтів декілька разів виганяли зі Львова і декілька разів вони сюди поверталися.

До костелу примикає будівля Єзуїтської колегії з написом «1723 рік».
Тут у 1661 було засновано перший на українських теренах університет.
Саме тут навчалися гетьман Богдан Хмельницький та князь Ярема Вишневецький.

У 1946 єзуїти покинули свою обитель. Тут було сховище книг Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника, і налічували їх близько трьох мільйонів примірників.

6 грудня 2011, на 20-у річницю Збройних Сил України, церкву відкрили і освятили повторно. Тепер ми її знаємо як Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла.

Цей храм – місце молитви українських військових. Тут вони беруть шлюб, охрещують дітей, звідси вони вирушають в останню дорогу.

Церква дуже красива , а таком в неї є підземелля і я в ньому побував. Мені все сподобалось.
Якщо йти по тунелям , то можна побачити маленькі кімнатки , так вот в них колись були замуровані гроби , але не хвилюйтесь , там їх більше немає( при тому могли собі таке дозволити лише багаті люди , так вийшло що їх перепоховали , але вже на цвинтар). Також можу скажи один цікавий факт про саму церкву: до 2012 року в церкві знаходилось понад 3000000 книжок , а тоді їх просто вивезли.
Ось фото самих тунелів:

Місце молитви, миру, спокою ікраси у всьому!
На вулиці Театральна 13, поряд з лінією старих мурів можна побачити першу пам’ятку барокової архітектури у Львові.

Спорудження костелу пов’язане із зміцненням ордену Єзуїтів у Польщі, які прибули до Львова у 1584 р. Спочатку був побудований дерев’яний храм. У 1608 р. єзуїти відкрили колегію, а згодом у 1630 р. завершили будівництво грандіозного храму Св. Петра і Павла  за проектом монахів Ламхіуса і Рагоніуса та архітектора Джакомо Бріано.

Інтер’єр храму прикрашений скульптурами Яна Пфістера, вишуканим бароковим вівтарем та чудовими фресками.

Після ліквідації ордену єзуїтів у 1773 р. костел стає гарнізонним храмом австрійської армії. В період між 1946-2011 рр. храм було закрито і перетворено на книгосховище. Сьогодні це діючий Гарнізонний храм УГКЦ. Відбуваються роботи для реставрації інтер’єру, а також відкрито музей-підземелля.

Величний храм з цікавою історією. В даний час являється гарнізонний храмом. Військові знамена поруч з вівтарем про це говорять. Дуже пишний та розкішний інтер'єр храму милує око. Дуже багато реставраційних робіт виконано але процес реставрації продовжується. Ліве крило з артефактами з війни та галерею загиблих Героїв надихає та примушує задуматись.

Матеріал з якого зроблене ”Розп’яття Ісуса Христа”це чорне дерево у нього багато імен - мпінго,мугембе,мукелете,ебенове дерево,дерево музики,зеброве дерево і до Першої світової війни було чорного кольору,пізніше було покрите поліхромією.
За переказами храм відвідував Гетьман України Богдан Хмельницький,який навчався у єзуїтській колегії.

Дуже гарне місце, зараз знаходиться на реставрації як і багато інших храмів і музеї міста. Та в нього вселдно можна зайти та помилуватися величним храмом)))

Ходив на Літургію у Неділю декілька разів. Тут дуже гарна фреска - світла й святкова, під стелею, а також надзвичайний хор. Співи заяаровують і розкривають серце. Служба сподобалась, священник цікаво трактував Євангеліє.

Також порадувало, що можна доєднатись до служби в режимі онлайн трансляції.

Коли мармур дорожчий за дитину (Іспит на прощення провалено)

Сьогодні, у Неділю прощення (22.02.2026), за день до початку Великого посту, я отримала найважливіший урок у Гарнізонному храмі: не плутайте Віру з релігією. Бог вічний, а людське его та «синдром вахтера» — це те, що руйнує церкву зсередини.

Я є прихожанкою Гарнізонного храму з 2012 року. Регулярно брала участь у благодійних проєктах, купувала «цеглинки» на св. Миколая і Великдень (лише минулого грудня ми з сім'єю передали подарунків на майже 5 000 грн). Але сьогоднішня ситуація змусила мене назавжди переглянути своє ставлення.

У храмі раніше відкрили дитячу кімнату, яка є доволі зручною і давно потрібною — коли приходжу з донечкою, то завжди йдемо туди. Дітки там можуть бавитись, малювати, грати у різні ігри, а дорослі далі брати участь у Службі Божій. Проте в туалеті дитячої кімнати я помітила гострі як ніж кути мармурових умивальників, які знаходяться якраз на рівні скроні маленької дитини. Після того як моя півторарічна донька там мало не травмувалася, я зрозуміла: варто купити захисну стрічку і наклеїти на стики умивальника.

Сьогодні по дорозі до храму я придбала професійні захисні накладки та стрічку і встановила їх, щоб убезпечити діток, які сюди приходять. Але яке було моє здивування, коли замість подяки і розуміння, на мене накинулись працівники дитячої кімнати і один з прислужників (такий чорнявий, високий з бородою). Їхня основна претензія була — я НЕ запитала у них «дозволу», чи можна наклеїти захист (хоча якби, не дай Боже, дитина розбила голову об ті кути, то претензії були б до мене як до матері, що я «недогледіла»). Я змушена була їм трьом пояснювати, чому це важливо, але мене продовжували тероризувати питанням: «А з ким ви узгоджували?» («совкове» ставлення не викорінюється так просто, навіть якщо ці люди молоді віком).

Я була в шоці! Але це ще не все. Дійшло до абсурду — прислужник викликав патрульну поліцію! Так, вам не привиділось. До мене, матері маленької дитини, яка власним коштом виявила небайдужість до безпеки дітей, ВИКЛИКАЛИ ПОЛІЦІЮ. Навіть правоохоронці були здивовані, запитуючи персонал: «Ви заради цього нас викликали?». Бездітна співробітниця (та, яка першою на мене накинулась) заявила, що наявність дітей «неважлива» для розуміння безпеки.

Я досі В ШОЦІ від ситуації. Це справжній сюреалізм і сором. Викликати поліцію на маму, яка за власні гроші робить безпечним простір для дітей у храмі — це і є той самий «синдром вахтера» та ФАРИСЕЙСТВО в чистому вигляді. Ось вони, подвійні стандарти: на службі проповідувати про любов до ближнього, а в житті — викликати поліцію на маму, яка рятує дітей від розбитих голів об ваш «священний» мармур.

Дякую тій єдиній жінці, яка вибігла за мною вибачитися. Ви єдина, в кому я побачила людину сьогодні. Решта — пройдіть іспит на прощення ще раз.

P.S. Фото «до» та «після» мого втручання додаю. Хай громада сама розсудить, що є справжнім псуванням: захисна стрічка чи байдужість до безпеки малечі. Пам’ятайте: статус прислужника чи працівника храму не робить людину автоматично наділеною емпатією чи Божою милістю. Людяність не видається разом із посадою.
«По їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Від Матвія 7:16).

Обов'язково відвідайте цю просто неймовірну за красою та вражаючим видом церкву! Щось неземне! Щастя за таке чудо вціліле, хоч досі ще у занедбаному стані. Варто переглянути власними очима! Реставраційні роботи тривають

Великий храм, який знаходиться в самому центрі міста.
Дуже красива зовнішня архітектура, в середині дуже просторо і затишно.
Велика виставка Героїв України знаходиться в середині храму.
Можливість побути на одинці.